Продовжуємо розповідати про військових із Зазимської громади. Ця стаття присвячена історії про чоловіка, який з перших днів повномасштабного вторгнення долучився до самооборони Придесення, а після звільнення Київщини вступив до лав Збройних сил України.
Синицький Петро Васильович народився 3 грудня 1964 року в Угорщині. Враховуючи, що його батько був військовим, згодом родина переїхала до Білорусі, а потім у місто Дніпро. У цьому прекрасному українському місті Петро Васильович навчався у Дніпропетровському училищі міліції МВС України (зараз Дніпровський державний університет внутрішніх справ). Після отримання вищої освіти, чоловік працює у цьому закладі освіти.
Згодом Петро Васильович переїжджає до Харкова, де працює в різних структурах, в основному на керівних посадах.
Там рік працював у Національному університеті цивільного захисту України.
Пізніше координував роботу дільничних інспекторів у Київському райвідділі міліції м. Харкова. Тут у його підпорядкуванні було понад 60 дільничних інспекторів. Петро Васильович пригадує, що серед них лише п’ятеро були міліціонерами. Інші ж – це колишні військові, серед яких зв’язківці, артилеристи, морські піхотинці та навіть військові аерокосмічних військ.
Далі була робота в охороні. Його підрозділ займався охороною адміністративних будівель Харкова.
Після цього був тривалий період роботи в Управлінні по боротьбі з організованою злочинністю.
Потім Петру Васильовичу довірили Харківський підрозділ поліції охорони «Титан». За кілька років чоловіка запросили до Києва керувати «Титаном» всієї України.
До виходу на пенсію у званні полковника очолював управління Департаменту поліції охорони України.
Також варто зазначити, що у 2010 році Петро Васильович отримав ступінь кандидата юридичних наук (зараз доктор філософії в галузі права) в Харківському національному університеті внутрішніх справ. Науковими інтересами Синицького Петра Васильовича є діяльність недержавних охоронних підприємств, діяльність ДСО при МВС України.
Село Пухівку Петро Васильович почав періодичної відвідувати з початку 2000-х років. Згодом придбав тут земельну ділянку та почав будівництво. Проживає в селі Пухівка з 2016 року з дружиною. Доросла донька проживає у Києві.
Строкову службу проходив в Йошкар-Олі, столиці Республіки Марій Ел російської федерації у ракетних військах стратегічного призначення. Демобілізувався у 1986 році. Також в останні роки існування СРСР брав участь у миротворчих заходах під час першої карабаської війни.
З початку російсько-української війни (період АТО/ООС) його Департамент підтримував діяльність підрозділів поліції охорони, які здійснювали антитерористичні заходи на території Донецької та Луганської областей.
Розуміючи, що велика війна близько, 15 лютого 2022 року він разом з іншими небайдужими жителями села Пухівки зустрілися із старостою Писаренко Анастасією Григорівною. Обговорили питання оборони та визначили першочергові дії на випадок вторгнення.
Під час діяльності підрозділу самооборони, на основі якого пізніше було сформовано ДФТГ, неабияк пригодилися його організаторські здібності та тридцятирічний досвід, отриманий на керівних посадах в силових структурах.
Після звільнення Київщини його колишні колеги запропонували разом вступити до ЗСУ. Їх було п’ятеро. Під час проходження ВЛК виникли питання через стан здоров’я. Але все ж всі п’ятеро друзів домоглися свого.
Влітку 2022 року вони долучилися до в/ч 4049 – новоствореного у м. Києві 44 окремого стрілецького батальйону.
Навчання проходили у Житомирській області. Лише близько 10% особового складу мали хоч якийсь військовий досвід. Всі ж інші були добровольцями, багато з яких раніше навіть не тримали зброю в руках.
Батальйон брав участь у звільнені Куп’янська. Петро Васильович згадує, що тоді їх підрозділ ніби тимчасово був приєднаний до 80 окремої десантно-штурмової бригади. Пізніше ж батальйон увійшов до складу 115 окремої механізованої бригади (в/ч А4053).
Пам’ятним моментом був приїзд Президента України, який вітав військових за визволення Ізюма.
Далі були бої за Сіверським Донцем, під селом Макіївка Луганської області, де відбувалося багато ближніх стрілецьких боїв, у результаті яких батальйон зазнавав втрат в особому складі.
Далі були населені пункти Невське (зараз це Балка Журавка), Греківка та Серебрянське лісництво.
У 2023 році біля села Терни Петра Васильовича було поранено – вибухова травма (на титульному фото Петро Васильович за дві години до отриманого поранення). В результаті було перебито обидві кістки на лівій руці – вибито по 7-9 сантиметрів променевої кістки. Було проведено п’ять операцій.
Здійснювалася остеопластика, під час якої брали фрагменти кісткової тканини з кісток стегон. Зараз іде складне відновлення через погане з’єднання нервових волокон.
В батальйоні Петро Васильович перебував на посаді командира першого відділення. Після поранення підрозділ очолив його друг Олександр Чикмарев (на першому фото), з яким до цього 18 років працював в поліції охорони. Олександр болісно сприймав поранення Петра Васильовича, звинувачуючи себе в тому, що саме він запропонував йому мобілізуватися у 2022 році.
На жаль, у лютому 2024 року Олександр Чикмарев загинув.
Розпочався інтенсивний обстріл українських позицій. Олександр дав команду підрозділу відійти, а сам залишився прикривати побратимів, відсікаючи кулеметом ворожий наступ. Командир відділення загинув в результаті прильоту фпв-дрона. Олександру було 51 рік, у нього залишилася дружина і двоє дітей. Похований на Берковецькому кладовищі м. Києва.
Після поранення Петро Васильович продовжував службу в батальйоні. Поки була змога навчав молоде поповнення, готуючи військових до реалій сучасної війни. Був намір перевестися у 308 батальйон РЕБ. Але через певні умови довелося написати рапорт та звільнитися з військової служби.
Синицький Петро Васильович продовжує лікування з метою повноцінного відновлення роботи руки. На цей рік заплановано чергову операцію.
Продовжує підтримувати військових зі свого батальйону.
Брав участь у брифінгу щодо організації роботи експертних комісій з оцінки життєдіяльності людини в Києві.
