15 лютого 1989 року останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез. Відтоді ця дата увійшла в новітню історію як День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Немає у світі більшого безглуздя, ніж війна. Страх, відчай, каліцтво і смерть – все це її діти. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям.
Сьогодні вкотре, перегортаючи сторінки Афганської війни, яка і через 34 роки з дня виводу військ нагадує про себе невимовним болем згорьованих родин, що втратили своїх синів, нагадує муками і стражданнями тих, хто пройшов через неї та залишився живим.

Спливає час, у якому не губиться людська пам’ять про тих, хто перетворився на «білих журавлів», хто такою дорогою ціною розплатився за цю нікому непотрібну десятилітню війну – ціною життя.

Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер – афганець, пісок, що не дає дихати, і … завжди хочеться пити. Війна в Афганістані – це трагедія і звитяга сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати… За десять років цього пекла на один день припадала смерть чотирьох молодих людей віком від 18 років…

Тому і зібралися хлопці на чолі з Віталієм Панчуком (головою Броварської районної організації Української спілки ветеранів Афгану (воїнів-інтернаціоналістів)) на могилі побратима, бо мають такий життєвий девіз “Пам’ятать полеглих та допомагати живим”.

Автор: Інна Іллєнко