15 вересня свій 98-й день народження святкує ветеран Другої світової війни Тимошенко Олександр Микитович, який проживає в с.Погреби Броварського району Київської області (за іншими джерелами дата народження 21 вересня). Багато людей привітали чоловіка, сред яких, зокрема, сільський голова Крупенко Віталій, відомі політики Геращенко Ірина та Порошенко Петро. Вражає, що навіть попри поважний вік Олександр Микитович майже безпомилково може відтворити в своїй пам’яті історії зі свого життя та сформувати їх в цікаву розповідь, яке не залишить байдужими жодного співрозмовника. А розповісти й справді є що.
Олександр Микитович народився в 1923 році. Через 10 місяців помер його батько Микита Іванович. 1929-го розкуркулили діда Петра Шкарбана, хлопець залишився з матір’ю. З початком війни вітчим Григорій Кирилович — бригадир тракторної бригади — забрав Олександра із собою перевозити техніку за Дніпро. Дорогою до Дніпра надійшов наказ збирати хліб у Шполянському районі.
Чоловік пригадує, як прокинувшись одного ранку в тракторному вагончику, побачили, що навколо вже їздять німці на мотоциклах. Це змусили трактористів повернутися в рідне село Лоташеве Тальнівського району Черкащини.
У травні 1942-го Тимошенка забрали остарбайтером до Німеччини. Привезли на тартак у місто Ноєнкіршен. Олександр Микитович говорить, що в неволі найбільше дошкуляв голод. Осінньої ночі шестеро українців продерлися крізь три ряди колючого дроту і втекли до лісу. Вирішили стрибати на поїзд і їхати на Схід. Залізли у відкритий вагон, в якому везли сільгосптехніку. А стрілочник на залізниці побачив їх та видав німцям, заробивши по 50 марок за кожного втікача. В підвалі гестапо втікачі отримали по 25 різок. Потім повезли до Ноєнкіршена. Хазяї зраділи, і ще дали по 25 різок.
8 березня 1945-го до оселі господарів тартаку зайшли двоє солдатів-американців. Сказали, щоб німці підшукали собі інше житло, бо тут квартируватимуться американські вояки. Потім раптом двоє заговорили українською. Це були діти галичан-переселенців. Олександр попросився до американців в армію. Американський капітан запитав чи Тимошенко вміє стріляти. “На машині вмію їздити”, – мовив хлопець. Олександру видали американську військову форму. Українець возив “віллісом” сержанта Білла Беннета. Хлопці потоваришували й домовилися після війни їхати у Сполучені Штати. Тимошенко вирішив, що в Україні його ніхто не чекає.
Звістка про перемогу застала вояків в австрійських Альпах. Десь поряд здалися кіннотники російського генерала Шкуро, який воював на боці німців. Їхні коні розбрелися по горах. Олександр із Біллом вирішили покататися. Есесівці почали стріляти з пістолетів і поранили Білла. Тимошенко закинув його на свого коня і погнав до санчастини. Відтоді українець товариша не бачив. Через тиждень зустрів військовополоненого москвича, який умовляв проситися до своїх.
Олександр Микитович погодився повернутися на Батьківщину. Американці на “віллісі” українця відвезли до радянських солдат. Як тільки американці повернулися до себе, радянські військові зірвали з американського кітеля українця погони та відправили в штрафбат, підозрюючи того в шпіонажі на користь США. На “виправні роботи” потрапив на Донбас. Там працював три роки. Ходив у американському кітелі, бо іншого одягу не мав.
Повернувшись в Лоташеве, одружився. В них з дружиною Лідією народилося двоє дітей.
До майже 90 років їздив на автомобілі ГАЗ 1943 року випуску на кіностудію ім.О.Довженка. На виручені кошти придбав “волинець”.
Бажаємо Олександру Микитовичу міцного здоров’я та багато років життя!
Джерела: інтернет-видання “Вісті Черкащини”, сайт Міністерства у справах ветеранів України
Більше про Тимошенка О.М. дивіться у відео Геращенко Ірини:
