Раніше ми вже писали про волонтерський рух в громаді, а також про діяльність Добровольчого формування Зазимської територіальної громади №1. Зараз складно уявити Придесення без цих двох категорій людей, адже їх діяльність є важливою та досить помітною. Також є багато тих, кого можна віднести і до одних, і до інших. Такою людиною, зокрема, є Гринчук Микола Олександрович.

5 грудня 2023 року з нагоди святкування Дня волонтера сільський голова Віталій Крупенко відзначав волонтерів громади, які на громадських засадах допомагають військовим та людям, які постраждали в результаті бойових дій та російської окупації. Не оминули увагою й найстаршого представника – вже згадуваного Гринчука Миколу Олександровича, – якому за місяць до цього виповнилося 68 років.

Микола Олександрович народився 8 листопада 1955 року в селищі Стара Синява на Хмельниччині. По закінченню школи навчався в судно-механічному технікумі. Потім було два курси у воєнно-морському політичному училищі та здобуття вищої освіти в торговельно-економічному інституті міста Києва.

Має дуже багатий трудовий стаж, в якому поєднується робота в органах безпеки, на промислових та комунальних підприємствах.

Окрім того, брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Працюючи в столичному шляхо-експлуатаційному управлінні, кілька разів був відкомандирований в зону техногенної катастрофи, де проводив миття та дезактивацію (видалення радіаційних речовин) доріг та будівель. Загалом в 1986 році відпрацював поблизу атомної станції 29 днів.

В своїй активній трудовій діяльності Микола Олександрович знаходив час для не менш активного дозвілля. За любов до спорту в колі близьких знайомих його прозивають «Спортсмен». І це, між іншим, не безпідставно, адже він є кандидатом в майстри спорту з рукопашного бою.

А ще він козак. Та не простий, а генерал-осавул козацтва. До речі, його спільні з братом дослідження родинного дерева встановили, що їхній далекий родич був писарчуком в Богдана Хмельницького і за битву під Пилявцями козак отримав земельний наділ. Ймовірно, що саме їхній рід дав назву селу Гринчук, яке знаходиться в Кам’янець-Подільському районі. Пізніше, втікаючи від татарських набігів, родина Гринчуків перебралася до поселення Нова Синявка.

Повертаючись до теми розмови, згадаємо 24 лютого 2022 року.

Після початку перших атак росіян по військових об’єктах України у визначених заздалегідь місцях в Придесенні почали збиратися люди. Громада готувалася до опору ворогу. Гринчук Микола Олександрович був одним з перших, хто долучився до облаштування побуту погребської казарми місцевої самооборони, на основі якої згодом було сформовано другу роту Добровольчого формування Зазимської ТГ №1. Зважаючи на вік, досвід та повагу від місцевих, Миколі Олександровичу довірили завідувати складом матеріально-технічних цінностей. А таких речей, завдяки Олійнику Віктору, Крупенку Віталію Вікторовичу та іншим активним людям, в погребців вистачало: повний комплект військового однострою, рюкзаки, термобілизна, автомати, деякі оборонні засоби тощо. Завдяки сумлінному обліку матеріально-технічних цінностей, після звільнення Київщини за наказом вищого військового командування частина речей була повернута або передана військовим.

Сам же «Санич» з квітня 2022 року сконцентрував свою діяльність на волонтерстві. Перші його поїздки були в напрямі сходу, зокрема, в місце дислокації 41 окремого мотопіхотного батальйону, де служили кілька погребців, в тому числі його син Андрій. Пізніше він отримав від естонських друзів автомобіль, який особисто завіз колишньому члену ДФТГ Руслану в 80 окрему десантно-штурмову бригаду. Загалом має понад 15 поїздок в зону бойових дій, евакуюючи та доставляючи автомобілі, продукти та інші речі для військових. Це такі міста як Лиман, Слов’янськ, Покровськ, Майорськ, район Бахмуту та ін.

Після підриву російськими військами Каховської ГЕС в нього з’явилися ще гуманітарні волонтерські маршрути на Херсонщину та Миколаївщину. В подорожах на південь йому компанію зазвичай складали отець Олександр (Лиман), Кравченко Василь Васильович, Рябокінь Василь Володимирович, Ребіков Юрій. Але й були самостійні поїздки.

Не завжди ці поїздки були спокійними та безпечними. Микола Олександрович згадує одну  спільну з Ребіковим Юрієм поїздку в Запорізьку область. До лінії фронту кілька кілометрів. Ніч. Траса. На узбіччі стоять військові та деякі волонтери, в тому числі погребці. Аж раптом хтось з військових каже до Гринчука та Ребікова, щоб вони відійшли далі на узбіччя. Не встигли чоловіки зреагувати на застереження, як в кількох сантиметрах від них в темряві, без фар пролетіли українські військові на новій іноземній броньованій техніці, яка прокладала собі дорогу завдяки приладам нічного бачення та сучасним комп’ютерам. За лічені хвилини з обох боків почалася перестрілка з важкого озброєння. Один з російських снарядів впав за кількасот метрів від людей, рознісши автобусну зупинку.

Не завжди поїздки є заздалегідь запланованими. Інколи все вирішується за кілька годин, або й навіть хвилин. Як, наприклад, одна з останніх. Ввечері 6 грудня, зустрічаючись з погребським підрозділом ДФТГ, сільський голова повідомив, що є необхідність в якнайшвидшій евакуації особистого авто зазимського військового Сергія Кирилюка з-під Курахова. Без жодних сумнівів Микола Олександрович наполіг на своїй кандидатурі. Вже цього ж дня о 22:00 Силюков Данило привіз лафет, а в 04:00 «Санич» сам виїхав в напрямі Донецької області. Подорож була успішною, хоч і не зовсім легкою та безпечною. Та вже наступного дня після повернення зі сходу Гринчук Микола Олександрович вирушив в чергову поїздку, де його чекали військові одного з житомирських десантно-штурмових підрозділів.

На даний час Гринчук Микола Олександрович продовжує займатися волонтерською діяльністю, підтримуючи наших воїнів та заряджаючи оточуючих безмежною життєвою енергією.

Як говорять: «Важкі часи народжують сильних людей. Сильні люди створюють хороші часи…». Сподіваємося, що поступово ми згадаємо всі придесенців, хто зробив свій внесок в настання хороших часів – в Перемогу України.