До уваги жителів громади стаття про керівника погребських ансамблів “Берегиня” та “Рута”, а також засновника церковного хору с. Зазим’я отця-диякона, Заслуженого артиста України Семеляка Андрія Володимировича.
Матеріал підготовлено проєктом “Україна Православна”.
А напишіть, будь ласка, про нашого отця, він неймовірний священник. Так починається фраза найбільш зворушливого прохання, з яким звертаються до нашого ресурсу. Прохання вірян написати про знайомого клірика. З майже півтори сотні портретів вірян та кліриків ПЦУ, десь п’ята частина з’явилася на прохання вірян.
Слухати голоси та прохання вірян (читачів, підписників) також спосіб писати історію нашої Церкви.
Цього разу нам написала вірянка храму села Зазим’я, вона надіслала нам відео артиста, який грав на баяні і попросила: «Це отець-диякон Андрій, Заслужений артист України, він дуже допоміг нам створити хор, коли ми з МП доєдналися до ПЦУ».
Потім ми побачили ще одно зимове відео, вірусне на сотні тисяч переглядів коляди з Лаври, де баяністом був також отець-диякон. Ми знайшли Андрія Семеляка, який цього разу їздив з концертами на фронт і таки поговорили з ним.
Далі розповідь диякона Михайлівського собору, художнього керівника та диригента капели бандуристів консерваторії, диригента оркестру хору ім. Верьовки, викладача музичних кафедр двох вишів, Заслуженого артиста України.
З розмови із отцем-дияконом.
Про музичне дитинство та вступ до семінарії
Мене у храм привів дідусь. Напевно, моя доля (музика та Церква) була у чомусь визначена наперед. Вся моя родина була при Церкві. Мій покійний дідусь співав у хорі, мама і зараз співає. Вдома був баян. Я вчився у музичній школі і почав прислуговувати в храмі.
Хотів би згадати нашого багаторічного, нині вже нажаль покійного отця Миколая Шевчука, який мене покликав прислуговувати в храм і який вмів заохотити ходити до храму. Ми з хлопцями з великим задоволення що неділі бігли до храму, співали, колядували
Я приїхав в Київ навчатися після закінчення музичного училища у Тернополі, вступив до консерваторії. Вчився, але мені дуже бракувало церковного життя. Мої друзі співали у Володимирському соборі, і я поцікавився як туди потрапити. І ось 2006 року я прийшов у Володимирський, спочатку як учасник нижнього, а потім верхнього (професійного) хорів.
Після консерваторії я пройшов відбір для роботу у хорі Верьовки, де я працюю і як баяніст і як диригент. Там є студія, де безкоштовно і дуже професійно навчають співати молодь. Керівництво мене попросило закомпанувати кілька пісень хлопцям, які хочуть навчатися в студії. Хлопці були протодияконами Михайлівського собору. Ми познайомилися, повчилися. Такий о. Василь Дідора почав мене запрошувати вступати до семінарії. Це був і мій світ, але ж я вже почав працювати як музикант. Я, кажу, мовляв, роботи багато, не встигну підготуватися. Він мені у відповідь: давай спробуємо. В той час поїхав на гастролі, думав, що вступні іспити пропустив, але вони були пізніше. Бо раптом мені дзвонить отець Василь і каже: «Ти не забув, у тебе іспит». Я приїхав до Михайлівського, склав комплексний іспит з богслів’я, літургіки, музики. У музиці почувався легко, бо ж знав церковний спів, у богослів’ї був слабший, але викладачі хотіли мене бачити студентом. Вчився із задоволенням, але доводилося брати академвідпустки, бо часом весняні сесії збігалися із важливими гастролями хору.
Я закінчив семінарію, отці, які мене підштовхнули до вступу до семінарії, казали: одружуйся швидше, станеш дияконом. До слова, майбутню дружину я зустрів на сходах Володимирского собору.
Про промисел та підготовку хорів, професійних та аматорських
Я одружився 2020 року і прийшов у Михайлівський, розповів про себе секретарію митрополії Української Церкви владиці Агапіту і сказав, що готовий буду служити дияконом, коли буде місце. І згодом мене запросили.
2022 року, я ще як музикант допомагав створити храм у Зазим’ї на парафії, яка доєдналася до ПЦУ, і допомагав регентувати, на Василя мав там останню службу, а наступного дня вже була хиротонія у Михайлівському соборі. Це був чи не найбільш хвилюючий момент мого життя.
Напевно, мій шлях музики та Церкви, виглядає рівним та безпроблемним. Це не так, були важкі моменти (студентом доводился підзаробляти на кухні ресторану), але втриматися на ньому мені допомагав промисел Божий. Тільки я починав думати, що треба залишати музику, як випадав якісь шанс. То моєму невеличкому ансамблю народних інструментів запропонували поїхати на Олімпійські ігри. Я двічі був на Олімпійських іграх із ансамблем, у Пекіні 2008 року, і у Ванкувері 2010 року.
Потім я знову подумав про зміну напрямку, мені подзвонили і повідомили, що є прослуховування в хор Верьовки. Я думав, в Києві багато баяністів, не пройду, але мене взяли.
Вступ у семінарію також був Промислом. Бо коли я тільки вступив до консерваторії, мені дуже бракувало служб. Вдома в селі я щонеділі вставав і знав, що маю своє паламарське служіння, а перший час в Києві тільки вчився, ще не мав своєї парафії. Коли я потрапив до Володимирського і почав співати, це стало великим підйомом для мене.
Церковний спів сьогодні це невід’ємна частина мене. Я багато чого навчився у Володимирському соборі. Там перед репетицією я чув проникливу розповідь регента про тропар, про суть свята. Просто музикант бачить ноти, але саме завдяки регенту вони оживають та стають молитвою.
Коли на Київщині почалися переходи, і деяким парафіям був потрібний регент, то ми з дружиною (вона у мене теж співає) завжди допомагали ставити хори. Часом людей було організувати просто, бо вони мали музичну освіту. А деколи ми робили хори із не дуже співочими людьми, але які прагнули співати, хотіли навчитися.
Коли під час гастролей (зараз я на Сході) я не маю можливості потрапити на службу, то я всім своїм єством хочу служити.
Мене запитують, як змінилося життя після того, як я став дияконом. Знаєте, я вірю в Промисел, вірю, що всі події відбуваються саме так, як скеровує Господь.
Мій синочок народився із вродженою пневмонією, лікарі попередили мене, що ми можемо втратити його. Я брав псалтир, приходив під реанімацію та читав, бо розумів, що я не можу нічого виправити, але можу молитися. Коли завідуюча відділенням побачила мене, то сказала: я не дуже вірю в це, але ми не від чиєї допомоги не відмовляємося, проходьте і моліться біля сина. А сьогодні, коли я на гастролях на Сході, дружина посилає мені фото, як у нього прорізався перший зуб.
Я навчився абсолютно довіряти Богу. Сім’я та можливість служити це багатство. І маючі такі дари, я ще можу працювати як музикант, педагог.
Про шляхи церковного співу
Україна має унікальні співочі таланти, та дуже гарний музичний церковний спадок, створений великими композиторами.
Але я думаю, що церковну музику ще чекає підйом. Нам потрібно пройти процес уніфікації обіходу. Щоб існував, скажімо так, варіант літургії із простим наспівом, коли один будь-який хор міг би зайти в храм будь-якого регіону і заспівати найпростіший наспів літургії і це звучало б природньо. Це велика робота не на один рік.
Існує традиція, коли літургію співають всі віряни храму. Також добре. Бо ми вміємо і любимо співати. І я за те, щоб священними практикували і таке, але для цього він має бути закоханим у церковний спів і пам’ятати, що спів це друге на що звертають увагу люди, коли заходять в храм.
Стежок розвитку церковної музики багато. Звісно, регенти та музиканти задають та бережуть стандарт, але я вірю і вважаю дуже бажаним ситуацію, коли людина приходить і співає разом з усіма літургію. А вже в силу того, наскільки мотивованим та професійним є регент, то можна додавати та збагачувати репертуар конкретними піснеспівами, творами. Це моя думка, і у чомусь моє бажання.
Постскриптум
Кожна історія вірянина чи клірика ПЦУ не лише про історію Церкви. Вона про наш час, про труднощі, болісні трансоформації, які проходить суспільство. І якщо раптом ви колись потрапите до Михайлівського і почуєте прекрасний голос отця-диякона, то ми хотіли б, щоб за постаттю молодого клірика побачили шлях. Шлях сільського хлопчини, який опинився на вершинах класичного музичного «менеджменту», на керівних посадах найпрестижніших музичних колективів країни. І цей в час, коли особливо кричать про нерівність, корупцію та неможливість соціального ліфта, успіх можливий. Він можливий, якщо ви чуєте голос Бога і вірите в Його волю.
