Номінально, охорона біорізноманіття є в Україні одним із найбільш розвинених напрямків діяльності у сфері охорони навколишнього природного середовища. Наявна законодавча база, наповнення Червоної книги України та регіональних охоронних списків, розбудова мережі ПЗФ, формування інших природоохоронних мереж – лише частково відповідають реальній потребі впровадження ефективної екологічної політики щодо біорізноманіття.

На жаль, в Україні природоохоронна справа впродовж усього періоду незалежності продовжувала розвиватись за принципами, що були сформовані ще за
часів СРСР. Тому запровадженню сучасних норм має передувати суттєва зміна законодавства.

Зокрема, це стосується оселищної концепції, впровадження системних підходів активного збереження природного середовища в умовах його істотної антропогенної трансформованості тощо.

Конвенція про біологічне різноманіття має три цілі:

• збереження біологічного різноманіття;
• стале використання його компонентів;
• справедливий і рівноправний розподіл вигод від використання генетичних ресурсів.

У першому Стратегічному плані Конвенції, прийнятому в 2002 році, Сторони взяли на себе зобов’язання «більш ефективно та послідовно виконувати
три цілі Конвенції, для досягнення до 2010 року значного зниження нинішніх темпів втрати біорізноманіття на глобальному, регіональному та національному рівнях як внеску до боротьби з бідністю і на благо всього живого на Землі».

Третє видання Глобальної перспективи з біорізноманіття (ГПБ-3), на основі національних звітів, показників і наукових досліджень, оцінює прогрес у досягненні наміченої на 2010 рік цілі, а також забезпечує сценарії для майбутнього стану біорізноманіття.