4 червня 2026 року Зазимська громада з глибоким сумом і невимовним болем провела в останню путь свого земляка, військовослужбовця, Захисника України Батюка Олега Ігоровича, який віддав життя, боронячи незалежність і свободу нашої держави.
Олег Батюк народився 2 серпня 1986 року в селі Рожни Броварського району Київської області. Тут пройшли його дитинство та юність. Після закінчення школи вступив до Броварського професійно-технічного училища №4, де здобув професію електрогазозварника.
Усе своє життя Олег присвятив чесній праці. Працював за спеціальністю, займався ремонтом автомобілів. Із 2016 по 2020 роки працював на підприємстві з виробництва тротуарної плитки в рідному селі, а останнім місцем його роботи стало деревообробне підприємство. Колеги цінували його за відповідальність, сумлінність і готовність завжди допомогти.
У пам’яті рідних і друзів Олег назавжди залишиться доброю, щирою та чуйною людиною. Він любив життя, цінував дружбу, захоплювався риболовлею, доглядав пасіку та займався бджільництвом. Був гарним господарем, який дбав про свій дім і свою родину.
Найбільшою цінністю для нього була донька Евеліна. Для неї він був люблячим батьком, опорою і прикладом. Усі свої сили та турботу він віддавав найдорожчим людям — доньці та матері, яка завжди відчувала його підтримку й синівську любов.
13 серпня 2024 року Олег Батюк був призваний до лав Збройних Сил України. Без вагань став на захист Батьківщини. Проходив службу розвідником-оператором розвідувального відділення розвідувального взводу 1-го стрілецького батальйону військової частини А4674 у складі 117 окремої важкої механізованої бригади.
За час служби він заслужив глибоку повагу командирів і побратимів. Його знали як мужнього, відповідального та надійного воїна, який ніколи не залишав товаришів у біді й до останнього залишався вірним військовій присязі.
13 листопада 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Петрівка Покровського району Донецької області, Олег Батюк загинув, захищаючи Україну.
Понад півтора року його рідні жили між надією та болем. Воїн вважався зниклим безвісти, і кожен день був сповнений очікування. Мати чекала свого сина, донька — свого тата. На жаль, підтвердилося найстрашніше.
Після репатріації тіл полеглих Захисників України Олег повернувся додому — на щиті. Повернувся до рідного села, до своєї громади, яка зустріла його з глибокою шаною та вдячністю.
Своїм життям Олег Батюк довів, що справжня любов до Батьківщини вимірюється не словами, а вчинками. Він став до лав оборонців у найважчий для країни час і віддав найдорожче — власне життя — заради свободи України, безпеки своїх рідних і майбутнього наступних поколінь.
Світла пам’ять про Олега назавжди житиме у серцях його рідних, друзів, побратимів, односельців і всіх, хто знав його як чесну, добру та мужню людину.
Зазимська громада висловлює щирі співчуття матері, доньці, рідним, друзям та побратимам полеглого воїна.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України Батюку Олегу Ігоровичу.
Герої не вмирають.
