Зазимська громада з глибоким сумом провела в останню путь свого земляка, військовослужбовця, мужнього Захисника України Загуру Олександра Сергійовича, який віддав своє життя за свободу, незалежність і майбутнє української держави.
Олександр Загура народився 22 червня 1987 року у місті Бровари. Дитинство та юність провів у селі Зазим’я, яке стало для нього справжньою малою Батьківщиною. Тут він навчався у школі, зростав, знаходив друзів і формував свій характер — щирий, відкритий, працьовитий та відповідальний.
Після закінчення школи Олександр здобув професію у Броварському професійно-технічному училищі №4. Працював на підприємстві «Хімбудпластмас», де зарекомендував себе сумлінним і відповідальним працівником.
Усі, хто знав Олександра, пам’ятають його як надзвичайно добру, щиру та світлу людину. Він умів підтримати, розрадити, допомогти у складну хвилину. Завжди усміхнений і життєрадісний, ніколи не скаржився на труднощі. Його людяність, доброзичливість і готовність простягнути руку допомоги назавжди залишаться у пам’яті рідних, друзів і знайомих.
Найбільшою цінністю для нього була сім’я. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком двох синів і доньки, яку виховував із чотирирічного віку та любив як рідну. Надійний брат, люблячий син, вірний друг — саме таким його запам’ятають найближчі люди. Усі свої сили він віддавав родині, працював заради її добробуту та мріяв про щасливе майбутнє своїх дітей.
Коли Україна потребувала своїх захисників, Олександр без вагань став на її оборону. У 2015–2016 роках він брав участь в антитерористичній операції. Після початку повномасштабного вторгнення росії знову одягнув військову форму.
Із квітня 2022 року проходив службу у радіолокаційних військах. У січні 2025 року був переведений до бойового підрозділу морської піхоти — 38 окремої бригади морської піхоти, де служив у 503 окремому батальйоні морської піхоти.
Олександр був воїном честі, обов’язку та високої відповідальності. Під час однієї з відпусток дружина благала його залишитися вдома, поберегти себе заради дітей. На це він відповів лише три слова: «Так не можна». У цих простих словах відобразилися його характер, вірність військовій присязі, відповідальність перед побратимами та безмежна любов до України.
За мужність, відвагу та сумлінне виконання військового обов’язку Олександр Сергійович був нагороджений відзнакою Міністра оборони України «Залізний Хрест» та нагрудним знаком командира 38 окремої бригади морської піхоти «Вірний завжди». Ці нагороди стали визнанням його професіоналізму, самовідданості та незламності.
7 вересня 2025 року старший матрос Олександр Загура загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Миролюбівка Покровського району Донецької області. До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам і українському народові.
Особливо тяжким випробуванням для родини стала невідомість. Після звістки про зникнення Олександра безвісти його мати не витримала горя. Через тридцять вісім днів її серце зупинилося. Лише згодом стало відомо, що Захисник загинув, виконуючи свій військовий обов’язок.
9 червня 2026 року Зазимська громада, рідні, друзі, побратими та всі небайдужі провели Олександра Загуру в останню земну дорогу. Після прощання Захисника з усіма військовими почестями поховали на новому кладовищі села Зазим’я, де він знайшов свій вічний спочинок на рідній землі.
Своїм життям Олександр Загура довів, що справжній патріотизм — це не гучні слова, а готовність до самопожертви заради інших. Він двічі ставав на захист України, не шукав легких шляхів і до кінця виконав свій обов’язок перед державою та своїм народом.
Світла пам’ять про Олександра назавжди житиме у серцях його дружини, дітей, батька, сестри, рідних, друзів, побратимів та всієї Зазимської громади. Його подвиг стане прикладом мужності, честі й незламності для майбутніх поколінь.
Зазимська сільська рада висловлює щирі співчуття дружині, дітям, батькові, сестрі, рідним і близьким полеглого Захисника.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України Загурі Олександру Сергійовичу!
Герої не вмирають.
