10 квітня 2024 року на Алеї слави, яка знаходиться на новому пухівському кладовищі, поховали військового Демуса Романа Ярославовича.

Чоловік народився 9 липня 1978 року.

Майже все своє життя працював будівельником. Він був дуже трудолюбивим і чесною працею зміг заробити на квартиру у Львові та автомобіль.

Він завжди піклувався про свою родину, свою дружину, сина, рідних. На жаль, його батьки померли давно, але він був вихований як справжній чоловік. Ці якості він прищеплював своєму сину, якого безмежно любив та з яким обожнював проводити час на риболовлі.

Навіть перебуваючи за сотні кілометрів у зоні бойових дій, він по кілька разів на день знаходив можливість зателефонувати додому, щоб поцікавитися як справи у дружина та дітей.

Проходив службу на посаді гранатометника 2 відділення охорони 2 взводу охорони 1 роти охорони військової частини А4458. Побратими були за ним як за кам’яною стіною.

Тривалий час Роман знаходився «на нулі» під Бахмутом. Мав осколкові поранення, дві контузії.

Він був дуже сильною людиною. Але раптом у нього виявили двосторонню пневмонію. У військовому шпиталі міста Дніпро лікарі робили все можливе, щоб його врятувати. Але серце воїна не витримало.

Демус Роман Ярославович помер 4 квітня 2024 року.

Попрощатися з військовим на кладовище прийшло небагато людей. У своїй промові сільський голова Віталій Крупенко сказав наступне:

«Шановна громадо, батьки, рідні, близькі! Війна продовжується і забирає кращих воїнів, патріотів.

Дивлюся на присутніх. Чомусь одні і ті ж обличчя приходять на кладовища, за винятком рідних. І дуже неприємно, що для когось війна закінчилася. Хтось до цього вже відноситься як до чогось буденного. Так не можна! Нам потрібно далі об’єднуватися, ставати сильнішими, ще більше допомагати військовим.

Очевидно, що без підтримки західних партнерів нам буде складно подолати ворога. Але сьогодні всі чекають допомоги із США та Європи, а самі критикують і залишаються пасивними до потреб воїнів. На щастя, це стосується меншої частини Придесення. Наша громада сьогодні гідно зустріла воїна, організувавши «живий коридор». За це дякую школярам, вчителям, жителям громади.

Роман Ярославович пішов до війська не заради власних інтересів. Він став на захист держави, громади, нашого з вами майбутнього.

Дякую всім, хто сьогодні своєю присутністю на похороні вшановує пам’ять воїна.

Від імені Зазимської сільської ради, виконавчого комітету, апарату та депутатського корпусу висловлюю слова співчуття родині Демуса Романа Ярославовича.

Дякуємо тобі, воїне!»

Вічна пам’ять Демусу Роману Ярославовичу!