У нашій громаді проживає багато людей, які зробили значний внесок у розвиток науки, культури, освіти, хто беріг історію та робив все для того, щоб спогади про минуле не стерлися з пам’яті майбутніх поколінь.
Раніше на сторінках «Вісника Придесення» ми друкували статтю про Трохима Короля і те, як створене ним Кредитове товариство поклало початок значному економічному підйому в с. Літки. Автором цієї статті є Музиченко Олександр Дмитрович. Це людина, яка попри свою сором’язливість, заслуговує уваги, а його розповіді мають значну історичну цінність.
Перш ніж перейдемо до розповіді, відразу зауважимо, що наголос у прізвищі робиться на другий склад, а не на третій, як вимовляє більшість. Вірно буде: МузИченко.
Музиченко Олександр Дмитрович народився 7 листопада 1937 року в с. Літки.
Олександр Дмитрович пригадує, що коли німці у 1943 році покидали село, то спалювали всі хати. Це робили двоє військових на мотоциклі. Але завдяки літківцю Миколі Кабану частину вулиць вдалося залишити цілою. Чоловік вбив одного з паліїв, а інший втік. Німці, почувши постріл, мабуть, подумали, що радянські війська вже зайшли в Літки. Це змусило їх швидше покинути село і вже не палити хати.
Однак хату Музиченків було знищено. Після війни мати Олександра збудувала будинок, який розібрали аж в 1990 році.
Рід Музиченків
Родина Музиченків по чоловічій лінії були будівельниками.
Засновником роду вважають Григорія Музиченка, який народився орієнтовно наприкінці 1790-х років. Був сиротою. Хоча за іншою версією, у Григорія був батько Артем і саме він був сиротою. У будь-якому випадку вся родина по чоловічій лінії були лісорубами. Це й дало прізвисько сім’ї – Колодовичі, від «колода» – частина зрубаного дерева. За спогадами родини, саме колода, впавши на Григорія, вбила його.
У Григорія було четверо синів та донька:
- Іван (рід Хранти);
- Карпо (рід Карпійони);
- Денис (рід Вороб’ї);
- Марва (жила у Воропаєві);
- Омелько (продовжив рід Колодовичів). По Десні і Дніпру сплавляв колоди до Гаванської затоки та будував будинки на Подолі.
Омелько народився орієнтовно в 1823 році. Одружився на семиполківській дівчині Лисаветі Романівні, яка народилася в період з 1833 по 1838 роки.
В Омелька і Лисавети народилося три доньки та чотири сини.
- Горпина 1871 року народження мала двох синів, яких убили в 1919 році.
- Наталка народилася не пізніше 1927 року.
- Маруся народилася орієнтовно у 1885 році.
- Андрій 1878 року народження був будівельником.
- Трохим 1875 року народження, мав млин, був будівельником.
- Роман 1877 року народження, був чумаком, лісорубом, теслею, будівельником.
- Єдиним сином, який не став будівельником, є Дмитро. Чоловік народився 26 жовтня 1883 року. Одружився на Ганні, яка народилася 13 лютого 1897 року. У них народилося четверо дітей.
Олена 24 квітня 1919 року народження. Навчалася в Київському університеті. Працювала біологом в Києві, проживаючи на квартирі в тітки. В травні 1945 року пропала безвісти.
Василь 10 березня 1921 року. Закінчив льотну школу. Брав участь у Другій світовій війні. Загинув у 1943 році на Курській дузі.
Ольга 1924 року народження. Померла в 1932 році від дифтерії.
Олександр – герой цієї статті. Продовжуючи опис родинного дерева, зазначимо, що у Олександра Дмитровича та Валентини Левківської (16 лютого 1938 року народження) народилося двоє дітей: Юрій (27 листопада 1961 року народження) та Оксана (15 жовтня 1966 року народження).
Батько Олександра Дмитро навчався у Коростишівській учительській семінарії. Добре грав на гітарі та скрипці. Працював у школі міста Богуслав. Був знайомий з Миколою Садовським та Марією Заньковецькою. Орієнтовно з 1903 по 1909 роки долучався до їхніх театральних вистав у вільний від вчителювання час, хоча Садовський хотів, щоб Дмитро на постійній основі з ними працював. Також Дмитро Музиченко грав в українського композитора та письменника Миколи Аркаса. Керував церковним хором в Літках.
Ім’я Дмитра пов’язано ще з однією визначною подією в історії України. Напередодні створення Української Автокефальної Православної Церкви обговорення щодо обрання Василя Липківського митрополитом відбувалися, зокрема, й в хаті Музиченків.
В історичних джерелах згадується повстання жителів с. Літки проти червоноармійців, яке очолив Трохим Король. В розповіді Олександр Музиченко заперечує цю думку і трактує ті події наступним чином.
Після Першої світової війни у село повернулося багато солдатів, у яких була зброя (близько 660 штиків). Під час української революції більшовики неодноразово намагалися захопити нашу державу, накладаючи селян на окупованих землях повинностями. Одного разу вони висунули вимогу літківцям дати 120 возів з волами і погоничами. Однак місцеві знали, що у таких випадках траплялося в сусідніх селах –
через тиждень погоничі повернуться ні з чим.
Літківці вирішили відмовити російським окупантами і зустріти їх зі зброєю. Трохим Король та його товариш Дмитро Музиченко навпаки відмовляли літківців, бо розуміли, що маючи важке озброєння росіяни знищать село і все те майно, яке було створено Кредитовим товариством.
У 1930-х роках при Літківський школі було створено фольклорний гурток, активну участь в якому брали Стельмах Михайло Панасович, Музиченко Дмитро Омелькович та вчитель Іван Синиця. Гурток створив чотири томи старовинних пісень, записаних від старших людей. У трьох із них, окрім текстів та орнаментів, також є ноти. У кожній книжці по 50 пісень. Члени гуртка премійовані тоді ще членами уряду УРСР Затонським, Скрипником, Любченком поїздкою на пароплаві по Дніпру до Херсона і назад.
Книги зберігаються в музеї етнографії.
Мати працювала в колгоспі з 1929 року (спочатку це називалося СОЗ – спільна обробка землі). Першу пенсію отримала у 67 років і становила вона 12 карбованців. Пізніше їй почали виплачувати по 60 карбованців, коли вона отримала офіційне повідомлення про загибель сина Андрія на війні і що його тіло не було знайдено.
Олександр спочатку вчився погано. Але вже з 8 класу почав підтягуватися. Добре давалися хімія, фізика, математика, астрономія.
Пригадує, що тоді в Літківській школі було багато хороших вчителів.
Серед них Грабовський Михайло Андрійович, Філь Володимир Васильович, Упир Марія Григорівна, Журавська Юлія Олександрівна.
Після школи Олександр Дмитрович намагався вступити в сільськогосподарську академію м. Києва (зараз НУБіП). Але не вистачило балів, щоб поборотися за місце, на яке було аж 14 кандидатів.
Рік попрацювавши лаборантом у школі, Олександр Дмитрович вступає в КПІ.
Друга спроба була успішною.
Після завершення інституту у 1960 році поїхав до Москви влаштовуватися в дослідницько-конструкторське бюро Сухого, де створювали літаки типу Су. Подивившись документи випускника КПІ, бюро відмовило у працевлаштуванні. Після цього Олександра разом з молодою дружиною вирішили відправити за Урал на алюмінієвий завод, де більшість робітників складали ув’язнені. Лише, зважаючи на те, що в хлопця була стара мати, йому врешті решт пропонують місце в Києві на заводі Антонова.
Тут родина стала на квартирний облік. Однак від держави житлові площі так отримати й не вдалося. Тому довелося самостійно вирішувати свої питання. У 1960-х роках почалося будівництво житла для інженерів і наукових співробітників. Але не безкоштовно. Потрібно було спочатку внести завдаток у розмірі 2500 карбованців. Мати Олександра говорить: «Купляйте свиней. Буду вигодовувати». Так вони і зробили. М’ясо та сало продавали у Києві на базарах. Таким чином й зібрали необхідну суму. Ще 300 карбованців позичив Стельмах Михайло Панасович, який на той час вже був відомою людиною. До речі, коли у Літках вчителював Стельмах, то жив він у хаті Музиченків.
В нову квартиру заїхали у 1969 році.
Під керівництвом славнозвісного авіаконструктора Олександр Музиченко пропрацював чотири роки. При цьому четвертий рік роботи та підготовка собі заміни було умовою Олега Костянтиновича Антонова, у результаті виконання якої Олександр Дмитрович зможе отримати рекомендацію для вступу в аспірантуру.
На заводі перед юним інженером повстало багато викликів, над вирішенням яких він завзято працював. Серед них, наприклад, вирішення питання вчасного викидання шасі в літаку АН-10. Окрім того, він здійснював технічне керівництво під час побудови та монтажу машинного залу першої в Україні аеродинамічної труби, її пуску та промислової експлуатації.
З 1964 року Олександр Дмитрович починає працювати в Інституті електродинаміки. Тут він відносно швидко написав та захистив кандидатську дисертацію на тему «Симетрування трифазної мережі підключення однофазного навантаження». Розпочав роботу над докторською дисертацією, узагальнюючи попередні дослідження. Вдалося її захистити аж через 20 років, у 1988 році.
У 1987 році очолює створену за власною ініціативою лабораторію багатофазних електромагнітних систем.
Він має понад 120 патентів та авторських свідоцтв, частину з яких спільно зі своїм сином Юрієм.
Олександр Дмитрович вийшов на пенсію у 2000 році.
У 1996 році за ініціативи вчителя Садового Миколи Івановича у Літках організовано осередок «Просвіти». Керівником «Просвіти» в різний час був Садовий М. І. і Музиченко О. Д. Гурток однодумців вивчав історію Трохима Короля і створеного ним Кредитового товариства, дізнавалися про бій українських військових з більшовиками на тому місці, де встановлено пам’ятний хрест, та займалися іншою культурно-просвітницькою діяльністю. Інколи зібрання відвідувало понад 50 осіб.
нижній ряд ліворуч: перша – Марія Заньковецька, другий – Дмитро Музиченко, четвертий – Микола Садовський
свідоцтво Дмитра Музиченка з учительської семінарії