Бартош Андрій Петрович народився 21 травня 1981 року у селі Велика Димерка. Його дитинство та юність минули у Літках, де він навчався у місцевій школі. Ще зі шкільних років проявляв характер — був активним, спортивним, наполегливим. Футбол займав особливе місце у його житті: він брав участь у змаганнях, здобував нагороди та залишався відданим уболівальником «Динамо».

У 1999 році став до лав українського війська. Прийняв присягу у Бердичеві та проходив службу у підрозділі спеціального призначення Національної гвардії України. Завершив службу у званні старшини — це свідчення його дисципліни, відповідальності та лідерських якостей.

У мирному житті працював, не цурався жодної роботи, завжди покладався на власні сили. Був люблячим батьком доньки Марії. Щиро любив риболовлю, радів простим речам, мав добре серце й особливу теплоту до своїх племінників.

Коли прийшла біда на нашу землю, Андрій не залишився осторонь. З початком повномасштабного вторгнення став на захист України. У 2025 році добровільно вступив до лав Збройних Сил України, пройшов військову підготовку за кордоном і служив командиром бойової машини — механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А1815. Це 1-ша окрема важка механізована Сіверська бригада (до липня 2025 року — танкова) Сухопутних військ ЗСУ.

З квітня 2025 року по лютий 2026 року він вважався зниклим безвісти. Для рідних і близьких це були місяці болісного очікування та надії. Лише згодом стало відомо про його загибель.

Вірний військовій присязі на вірність Українському народові, він мужньо виконував свій обов’язок до останнього подиху.
10 квітня 2025 року Андрій загинув у районі населеного пункту село Олешня Суджанського району Курської області російської федерації.

Поховання військового відбулося 17 лютого 2026 року на кладовищі села Літки (вул. Харченка).

Його життя — це приклад відданості, сили й честі.
Його ім’я назавжди залишиться в історії боротьби за свободу України.

Світла і вічна пам’ять Захиснику.