Війна жорстока. Гинуть кращі сини і доньки України. Знову сумна звістка прийшла до Придесення – від отриманих поранень помер військовий із Зазим’я.

Щиголь Євгеній Васильович народився 8 жовтня 1973 року в с.Зазим’я. Навчався в Зазимській школі. За направленням військкомату з січня по червень 1991 року навчався в Білоцерківській об’єднаній технічній школі ДОСААФ за програмою водія транспортних засобів категорії «В» та програмою підготовки механіків-водіїв 3 класу гусеничного тягача – МТ-ЛБ. З листопада 1991 року по вересень 1993 року проходив військову службу в в/ч 3359.

Батько двох синів 1993 та 2005 років народження.

Російська агресія на сході України та анексія Криму знов покликали Євгенія Васильовича до військової служби. З 14 березня 2015 року до 27 квітня 2016 року перебував у складі військової частини польової пошти В2749 (що з 10.11.2016 р. змінила умовне найменування на А1493) на посаді механіка-водія. Перерва у проходженні військової служби була пов’язана з операцією по видаленню спинної грижі. Безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на сході України з 19 червня 2015 року по 27 вересня 2015 року та з 24 жовтня 2015 року по 27 березня 2016 року, за що був нагороджений медаллю.

Після демобілізації працював у водоканалі м.Бровари.

Початок повномасштабного вторгнення російських окупантів не залишив його осторонь. В перший же день він відправився до військкомату. Однак взяти до рук зброю зміг лише 15 березня, коли був зарахований до складу Добровольчого формування «Загін ТрО при Президентові України» Київської міської територіальної громади №9.

З 21 червня 2022 року починає проходити службу у в/ч А4005, з якої 8 липня 2022 року переведений у в/ч А4010 та призначений на посаду старшого стрільця штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти штурмового батальйону. Згодом був відправлений на фронт.

15 жовтня 2022 року Євгеній зателефонував своїй мамі та сказав, що відправляється на «полювання», після якого планує приїхати додому. Тоді він був у Костянтинівці, а перед цим у Торецьку.

Це був останній раз, коли він вийшов на зв’язок зі своїми рідними.

Мама не знала куди зник її син, який перестав виходити на зв’язок. Завдяки допомозі Кривобок (Барбон) Наталії Андріївни – жительці с.Зазим’я та журналістці – вдалося знайти Євгенія.

Як можна зараз відтворити ті події, то «полюванням» виявився дуже жорстокий та важкий бій, в результаті якого військовий отримав серйозні поранення. З поля бою спочатку його відвезли в госпіталь у Краматорську, а згодом – у Дніпро. При собі воїн не мав жодних документів. Лише на шиї висів медальйон з номером, за яким було встановлено, що це «Щиголь Євгеній Васильович, приблизно 35 років».

Як тільки рідні дізналися місцезнаходження Євгенія, вони відразу вирушили до Дніпра. Військовий без свідомості лежав у ліжку, підключений до різних апаратів, що підтримували його життєдіяльність. Діагноз, встановлений лікарями 17 жовтня, лякав.

Рідні досі не знайшли його документів. Коли вони відновили номер мобільного телефону військового, то до них кілька разів телефонували його бойові товариші, які говорили, що бачили при ньому військовий квиток на місці їхньої тодішньої дислокації, а перед відправленням на бойове завдання він, мабуть, зняв куртку, в якій лежали документи, та десь її залишив.

Згодом військова частина А4010 надала довідку, в якій зазначалося, що 17 жовтня близько 13:40 в районі населеного пункту Майорськ Донецької області Щиголь Євгеній Васильович отримав уламкове поранення голови внаслідок артилерійського обстрілу противником позицій третього штурмового батальйону в/ч А4010.

20 листопада Євгенія перевезли у Вінницькій госпіталь, де 30 листопада 2022 року о 09:10 ранку він помер.

Поховання Щиголя Євгенія Васильовича відбулося на зазимському кладовищі 4 грудня 2022 року.

Провести Героя в останню дорогу зібралися не тільки зазимці, а жителі всієї громади, які схиляли голову перед похоронною колоною, що слідувала від зазимського мосту до батьківського дому.

Відспівував Євгенія в Свято-Воскресенському храмі священник Анатолій Слинько.

Після служби в церкві процесія рушила до кладовища. Сотні людей прийшли попрощатися з Євгенієм.

Сільський голова Віталій Крупенко, стоячи біля труни загиблого військового промовив: «…Євген віддав своє життя задля того, щоб ми могли жити у своїх домівках, бути не під окупацією. Він зробив усе можливе задля цього. Наш обов’язок – як і влади, так і кожного, – пам’ятати його героїчний вчинок, робити все можливе, щоб його сім’я відчувала підтримку кожного з нас. Низький уклін матері Героя – Марії Миколаївні за такого сина – справжнього патріота нашої Держави. Царство Небесне, Євгенію!»

Перший вчитель та колишній директор Зазимської школи Пасіка Володимир Григорович доповнив: : «…Ми одержали звістку про смерть Євгенія. Перед цим за місяць я спілкувався з Марією Миколаївною. Як болісно вона переживала за свого сина. І хочеться сьогодні сказати слова Василя Симоненка: «Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати… Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину». За цю Батьківщину, за нашу квітучу Україну Євген поклав своє життя. Не дивлячись на те, що йому можна було не піти [на війну], але його серце вірою і правдою служило нашому народу, своїй сім’ї, своїм друзям. Ще із шкільної парти він був відважним, сміливим, добродушним і завжди з посмішкою зустрічав всіх людей. Як болісно сьогодні говорити про те, що у 21 столітті найкращі сини і дочки нашої Держави кладуть голови за волю, за радість, за те, щоб і надалі процвітала наша Україна. Тож кожного ранку просімо Бога нехай береже нашу велику Україну. Нехай Господь береже і цінує весь наш народ. От тільки миролюбивий, тільки такий волелюбний народ може відстояти правду, може отримати перемогу. Вічна пам’ять Герою, який добровільно віддав своє життя за нас із вами. Царство небесне Євгенію. Вічна пам’ять про Євгенія – Героя-захисника буде жити в наших серцях».